Протягом 11-го класу чи не кожного дня згадувала одну картину: ще мала я чекаю шкільний автобус, що прямує до ліцею. Абсолютно незнайомі обличчя, гомін довкола, це було активне обговорення очікувань стосовно нового навчального року. І десь я з дивним передчуттям усередині. А вже знала, наскільки ліцей мене змінить, оновить.

Ці, для когось, 4, для когось, 3 чи 2 роки навчання тут змусили багатьох зіткнутися з випробуваннями, достатньо болючими, і вирости, можливо навіть надто швидко.

Але ж усьому властиво мати початок та кінець.

Людині не знайома вічність. Можливо лише поняття, хоча фізично для розуму людини вічність

неосяжна. Але це і є прекрасність життя. Мистецтво ловити момент та насолоджуватися ним.

Мистецтво цінувати, інколи шкодувати, але здебільшого вчитися.

Випробування на шляху зростають так стрімко, але разом з тим ростуть дух, стійкість, витривалість.

Тому хай якими не були складнощі, памʼятайте, що разом з тим ви формуєте ту саму кращу версію себе, яка в майбутньому вже дивиться на вас та пишається вами.

Життя це репетиція до вистави, яка вже ніколи не відбудеться, тому не бійтеся вибору, не бійтеся робити скажено страшні кроки, не бійтеся бути собою, щасливими, мрійливими.

Можливо ми й наївні діти, 16-17 років, але як хочеться, щоб та дитяча рішучість ніколи не зникала, те дивовижне бажання взнати та побачити все. Тому хай жага до знань переслідує вас усе життя, хай кров кипить до останніх секунд життя, хай страх відступає і лишається одне - ви та ваші цілі, яких ви однозначно досягнете.

Звісно, безмежну подяку слід висловити кожному викладачеві. Дякуємо, що так старанно наповнювали нас не лише знаннями з науки, а й життєвими істинами. Дякуємо, що вірили в нас.

Дякуємо, що попри бешкетування ви лишалися на нашому боці. 8-11 класи це час формування

підлітка як особистості, і ви, безперечно, зіграли чи не найважливішу роль у цьому процесі. Ми

сміялися, сварилися, але, кінець кінцем, ця точка неповернення настала (хоч це і звучить навіть надто трагічно, але…), ми, вільні птахи, йдемо досліджувати світ далі. просимо, вірте в нас!

Обов’язково хочеться подякувати тим, хто робив навчальний процес та життя у ліцеї простішим. Тим, хто нас кормив, тим хто за нами прибирав, хто ремонтував, хто просто слідкував аби ніхто ніде не вдарився. Люди як пазли, доповнюють цілісну картину. Без вас нам було б дуже складно.

Ну і, звісно, батьки. Ви бачили ті безсонні ночі, ті хвилювання, інколи страхи. І ви завжди стоїте з нами до самого кінця, віддаючи все, що маєте. Можливо чужі діти й швидко ростуть, але рідні ще швидше.

Здається, лише недавно ви складали портфель сину чи донці на перший в житті урок у школі, а тепер ці хлопчики і дівчатка з ваших спогадів стоять біля старту дорослого й незалежного життя. Кожному з вас я хочу побажати знаходити в собі сили лишатися опорою для дитини, чекати поки вона передзвонить чи напише, давати поради й ділитися досвідом, і, в першу чергу, любити. прошу, любить, не зважаючи на вибір чи помилки.

На кінець хочеться сказати: ми приходили в ліцей, щоб здобути освіту, щоб вибрати вірно життєвий свій шлях. І знаєте, ми досягнемо нашої мети, кожен! Бо є терпіння, прагнення вчитись і знання здобувати!